Діти пробачать вам будь-яку помилку та помилку, але пам'ятайте: вони ніколи не пробачать вам вашої смерті.

— Ми ніколи не постарімо! - Закричали ми. — Цього ніколи не станеться!

У трьох спальнях старого будинку в пізній час троє безпорадних, як немовлята, старих піднімаються на своїх ліжках, і з їхніх сердець рветься беззвучне:«Ми любимо! Ми любимо тебе!"

— Хіба коли люблять, то ненавидять?
— Ось осел. Ще й як!
— Мабуть, це тому, що кохання робить тебе беззахисним. От і ненавидиш людей, бо ти перед ними весь, як на долоні, такий, як є. Адже тільки так можна. Адже якщо любиш, то не просто любиш, а ЛЮБИШ!!! — з масою знаків оклику...

У дитинстві ми всі ніби ходимо по воді, по оманливо гладкій і щільній поверхні озера, і нам знайоме те дивне почуття, що в будь-яку секунду можна розпороти цю гладь і піти в глибину, затаїтися там і зникнути для всіх так, ніби тебе ніколи й не було.