Релігійне життя було породжене страхом, яким користувалися підтримки злих і несправедливих порядків.

Періодично управління страхом призводить до тоталітарного строю та терору.

Страждання є основним фактом існування.

Найбільше страждають зовсім не гірші люди, найбільше страждають найкращі люди.

Боротьба проти зла легко сама набуває характеру зла, заражається злом. Є зловісна моральна діалектика маніхейського дуалізму. Надто великі вороги зла самі робляться злими. Це парадокс боротьби зі злом та злими: добрі для перемоги над злими робляться злими і не вірять у інші способи боротьби зі злими, крім злих способів. Доброта викликає до себе зневажливе ставлення і здається нецікавою та прісною. Злість же імпонує і здається цікавішою та красивішою. Люди боротьби думають, що злість розумніша за доброту. Проблема тут у тому, що, по суті, не можна здійснювати цілей добра, добрих цілей. Це дуже легко веде до зла, до злих засобів.

Потрібна була велика духовна зосередженість, щоби умови життя не розчавили.

Страх править світом. Влада за своєю природою користується страхом.

Людське суспільство було збудовано на страху. І тому воно було збудовано на брехні, бо страх породжує брехню. Є страх, що правда зменшить страх і завадить керувати людьми.