Попрошу вас, громадянко, очистити стілець.

Остап з учорашнього дня ще нічого не їв. Тому красномовство його було надзвичайно.

— Ех, Кісо, — сказав Остап, — ми чужі на цьому святі життя.

Він любив і страждав. Він любив гроші і страждав від їх нестачі.

- Якщо хочете, ви можете піти.
— Тоді я, мабуть, піду.
— Але ж, пам'ятаєте, у нас довгі руки!
— Тоді я, мабуть, залишусь.

Може тобі дати ще ключ від квартири, де гроші лежать?

— Ну що, дядько, нареченої у вашому місті є?
— Кому й кобила наречена.
— Більше запитань не маю.

Не влаштовуйте передчасну істерику. Якщо ви вже не можете не переживати, переживайте мовчки.

«Здається, настав психологічний момент для вечері»,— подумав Остап.

Гарна жінка,— сказав Остап,— мрія поета. Провінційна безпосередність. У центрі таких субтропіків давно вже немає, але на периферії, на місцях ще зустрічаються.