Як добре, коли людину не цікавить твоє далеке минуле. А потрібна лише ти сама – справжня.

У сучасному світі щирість і безпосередність такі ж рідкісні, як обличчя без маски під час карнавалу.

Про виховання судять з кінцевого продукту - тобто з того, що вийшло з дітей.

Якщо тобі затишно і цікаво віч-на-віч із самим собою, то й інші люди до тебе потягнуться.

Коли конкретно знаєш, чого побоюватись, вже легше. Вже з'являється надія.

Не можна нескінченно випробовувати долю, задаючи їй каверзні питання, і розраховуючи отримувати ті відповіді, які тебе влаштовують.

По-справжньому добрі батьки хочуть, щоб їхні діти виросли дорослими, самостійними, щасливими, окремими людьми. І дорослі діти люблять їх не тому, що«повинні буквально всім», а просто тому, що люблять.

Хіба таке не відбувається часто, коли хтось, підстерігши чужу слабкість, чужу помилку, користується нею, щоб відібрати в людини все, що в неї є – силу, багатство, успіх, славу – і привласнити це собі?

Одна справа - замислити, і зовсім інша - втілити свої ідеї в життя: для цього доведеться щось зробити.

Що користі у зовнішній привабливості, якщо під оболонкою ховається осине гніздо?