Ми обидва вигнані людьми

І кинуті у в'язницю,

До нас обох справи немає

І богу самому,

Впіймав нас всіх в пастку гріх,

Не вийти нікому.

І, розпростершись на підлозі,
Щоб страх перемогти,
Молилися богу вперше
Безбожники всю ніч.

Як щасливий той, хто змив свій гріх
Дощем гарячих сліз,
Розбитим серцем викупив
І муки переніс, -
Бо тільки до поранених сердець
Знаходить шлях Христос.

Рік у рік бузок цвіте
І в'яне в свою чергу,
Але шибениця ніколи
Плода не принесе,
І тільки коли живий помре,
Дозріє страшний плід.

Натовпом людей, а не тіней
Повна здавалася темрява.

Світло зірок погасло, заспівав півень, але опівночі не пішла. Над головою в нічній темряві сходилися духи зла.

Його повісили, як пса,
Як вішають собак,
Поспішно вийнявши з петлі,
Розділи абияк,
Спустили в яму без молитов
І кинули в темряву. Шпурнули мухам голий труп,
Поки він не охолонув,
Щоб навалити потім на груди
Палаючий настил,
Сміючись над набряклим обличчям
У джгутах лілових жив. xx x Над Ним у молитві капелан
Колін не схилив;
Не варто меси та хреста
Спокій таких могил,
Хоч заради грішників Христос
на землю приходив.

Тяжким вантажем гріх чужий
Лягає на серця,
І кимось пролита кров
Палить краплями свинцю
І меч провини, калічачи сни,
Стосується обличчя.

Нам усім дана доля одна,
Нам усім дорога до пекла.

Його очі сповнені туги,
Душа сповнена сорому, -
Дай бог, щоб із живих ніхто
не заглянув туди.