Потрібно було попередити її маму, що дівчаток треба ховати від вітру. Вітер краде їхні душі, а потім тікають з дому.

Ніхто не обнесе камінням ту ділянку безіменної землі. На краще: нехай у коробках лежать ті, хто спокійно жив, а на кістках таких, як вона, ростуть дерева, співають плоди.

Води в її очах було стільки, скільки не було в річці Пакуарі в найжахливіші зливи.

Франческа штовхала стільці і жбурляла об стіну тарілки, тільки коли була одна. Для нареченого вона  відбирала слова, як відбирають фрукти на святковий стіл.