Настане ніч, раптом стане самотньо,

Ти згадаєш знову про мене.

На тлі цих фраз жорстоких,

грає все, що привабливо тобі.

З'єднавшись, наші душі злітали птахом у небеса.

І я не знаючи, як нам краще

Намагалася заплющувати очі.

У коханні бувають дві помилки:

Старання думати та вирішувати.

Адже від однієї твоєї усмішки

Хотілося життя своє міняти.

І ось тепер я стою перед вами.

Сама не знаючи, чому...

З глибокою вірою та наївними мріями.

І з відчуттям, що лечу...

Сонце землю оживляє,
Запалює всі серця!
Любов'ю, світлом наповнює,
Створення нашого творця! Серед тих променів, в прекрасному саду,
Дві троянди почали цвісти,
І колір їх був для всіх жахливим,
Але чому? Відповісти не змогли. Здавалося їм, що це безглуздо,
Дві троянди сині ростуть,
Наче два ганебні трупи,
«Так не буває! Хай помруть! Серед червоних, білих троянд сяяли,
Любили сильно, без кінця,
Дві троянди в сонячній вуалі,
Твори нашого творця!

Так часто згадую я про те,
Чого мені не вистачало...
Так часто згадую я, про нього,
Але знову про це промовчала... Я повторюю про себе, слова,
яких буде мало -
"Ти рай, ти небеса... нірвана,
Яку я так шукала!"