Я абсолютно радісна людина.

Почуття страху нікуди не йде - передається з покоління до покоління. Думаю, ми вбираємо його з молоком наших матерів. Я дивуюсь, що й сучасне покоління несе у собі це почуття. Це генетика. На запитання Гамлета«Бути чи не бути?» ти одразу повинен відповісти:«Бути!» Але страх сидить усередині, і не завжди приходить щира відповідь.

Я зіграла безліч героїнь і завдяки їм зрозуміла головне: сила жінки у її слабкості! Зізнаюся: люблю театр і не втомилася від нього.

— Що може вас вколоти?
— Може, зрада … І теж складна ситуація, бо не можу говорити про це із абсолютною впевненістю. З одного боку, здається, що зрада. А з іншого, розумію, що людина вільна. То чому, власне, він має бути обов'язково зі мною?! Він, припустимо, віддав перевагу якійсь іншій людині мені. Це зрада? Можна сказати, що ти в цей момент відчуваєш ревнощі. Так, але що таке ревнощі? Це відчуття того, що тебе зрадили: ти думала, що поряд з тобою плече, тил, а він бабах! - І не тил зовсім. У ці моменти приходить такий відчай! Інодіжінки або чоловіки відчувають у собі таке лихо, що сильно хворіють, стають абсолютно незахищеними. Мені розповідали про це. І всі розлучення, скандали, слова про те, що ця людина стала тобі ворогом на все твоє життя, як це зрозуміти? Якою ж мірою доходить ненависть, як же вона засліплює! У принципі, хоч і є божі слова про те, що дружина дана на все твоє життя, людина все одно вільна у своїх почуттях. І не повинен жити всі свої дні з іншим через почуттяборгу чи жалю. Це треба чітко розуміти, хоча це дуже гірко, дуже страшно та дуже сумно. Не всім вистачає якогось вищого почуття, що ця жінка на все твоє життя, що вона послана тобі Богом. Буває і так, що вона і не божий дар. Не кожному вдається знайти свою людину на все життя, щоб не втомитися від неї, не нудьгувати поруч із нею. Як то кажуть, щоб було одне дерево — дві голови.

Зараз я розумію: це був Божий промисел — навести туди, де мене так правильно вивчили професії.

На пробах до фільму "Морозко" мені довелося гризти горіхи. Я так хотіла зніматися, що не щадила зубів. Але в результаті мені дісталася негативна роль Марфушенька-душенька. Мало хто знає, чого мені вартувала та роль! Коли знімався фільм, у країні був дефіцит продуктів. Гору яблук у кадрі замінили на чисту цибулю, яку пофарбували харчовим барвником. І ось уявіть собі: сцену, де я із захопленням гризу яблука, зняли з п'ятого дубля, і весь цей час мені треба було кусати, зображуючи радість та задоволення. Та сама історія була і з молоком — замість нього доводилося пити підфарбовану воду. А побачивши себе на озвученні фільму, я розплакалася. Мені здавалося, що я така страшна! Після цього всерйоз подумувала над тим, щобніколи більше не зніматися в кіно.