Найкращі з нас стрімголов кидаються заміж в ім'я відчуття безпеки, порятунку від самотності. Нічого більше, ніякого кохання. І ті рідкісні, що можуть йти одні, — справжні жінки майбутнього, хоч би що там говорили придумані чоловіками книги, п'єси та фільми.

Дивно, як мало людей знають, що всюди – завжди і скрізь – є дві сторони, що де сила – там і слабкість, де слабкість – сила, радість – горе, легкість – труднощі, і так без кінця.

... у начальника не тільки голова повинна думати, цього мало. Начальник - той, хто у скрутні моменти не лише нарівні, а попереду всіх. Перше плече під машину, що застрягла — начальника, перший у крижану воду — начальник, перший човен через поріг — начальника; тому-то він і начальник, що розум, мужність, сила, здоров'я дозволяють бути попереду. А якщо не дозволяють — нема чого й братися.

Прийшло рідкісне... очікування чогось невизначеного, але дуже гарного. Очікування це часто прилітає з весняним вітром, запахом диму в морозну ніч, манить місячними відблисками на широкій річці, шелестить у твердих травах степів.

Тепер взагалі прийнято звинувачувати один одного, шукати винних, загрожувати автомобілями. Ми весь час засуджуємо. А на мою думку, куди цікавіше намагатися зрозуміти, а не засудити... Зрозуміти, що у кожній людині є слабкості, що гармоніюють з її сильними сторонами.

Тому що велике кохання — це завжди відповідальність і турбота, захист і побоювання, думи про те, як влаштувати та полегшити життя для найдорожчої у світі істоти.

Щастя зустрічі з тобою, воно ніби лезо ножа — страшно гостро та дуже вузько. А поруч, по обидва боки, дві темні глибини.

Ось цей страх самотності, на мою думку, найсильніший у нас, жінок. Скільки хороших дівчат поспішили через нього вискочити заміж за першого-ліпшого і досі розплачуються за цю поспішність.