Іноді настає час для розумного, коли немає  іншого виходу, крім спалити за собою всі мости. Коли треба йти до кінця, не боячись нікого й нічого. Навіть, якщо потрібно зійти на багаття. Навіть якщо всі навколо вважатимуть тебе зрадником та вбивцею. Важко це опинитися в такій ситуації. І тут головним залишається честь. Те, що ти думаєш про себе сам. Не хтось, а ти. Саме ти сам.

Мій біль - це тільки мій біль. Вона  ніколи й нікого не цікавила, так завжди було і завжди буде. Вона  залишиться лише зі мною.

День забутих колись переказів,
Настає в інші роки,
І прокляття сивих світобудов
Відкриває нам шлях у нікуди.
Так трапляється з нами часом,
Самотності біла нитка
На дорогу забутих героїв
Примушує тебе виходити.
Проклянеш ти і віру, і бога,
Все забудеш, підеш не туди.
Самотній, до рідного порога
Не повернешся вже ніколи.
І залишиться тільки надія,
Що пройдуть твої злі роки,
Але на жаль, мій нещасний невіглас,
Вибір зроблений, і він – назавжди!
Самотність – віра ізгоїв.
Сенсдолі, зламаний бог.
На дорозі забутих героїв
Тільки пил та сліди твоїх ніг.

... Звичаї відносні. Те, що звично сьогодні, може стати огидним завтра.