Сидиш собі на дивані у своїй квартирі, хочеш – у трусах, хочеш – у костюмі клоуна, та хоч голий сидиш. Тикаєш у кнопочки на клавіатурі або на екрані і начебто спілкуєшся. Задаєш питання, відповідаєш на чужі, свою думку висловлюєш, жартуєш, смієшся… Тільки смієшся як? Дві кнопки натиснув: двокрапка та дужки – рахуй посміявся, а для особливо лінивих можна навіть одну натиснути – список твоїх емоцій на екрані. Смайли, посмішки, колобки з прапорцями. Тільки це не ти посміхаєшся – це ці колобки сміються. Їм весело, вони радіють, обіймаються, цілуються, катаються по підлозі від сміху. Це вони там, у своєму віртуальному світі. А двоє сидять біля моніторів і думають, що це їхні емоції.

Звуки мишачої метушні завжди будуть голосніші за розсудливість.

Німці спробували відзначити день народження Гітлера. Обачливо. Нахабно. Сумно. Боляче. Саме в такій послідовності й розвивалися події. Дід молодець.

Хазяйка сказала, що хоче фейхоа. Хахаль кудись побіг, а ми з Халком пішли записувати це слово в не зовсім розгаданий сканворд. Значить, мав рацію Кіт, а я йому потиличників навішав за нецензурну лайку. Незручно тепер, треба було б перепросити…

Знайшли з Котом касету із написом:«XXX». Сказав Коту, що це фільм про Хахаля, Хазяйку та Халка. Запитує, чому тоді на штанах Зінаїди Захарівни написано:«XXXL»? Сам не знаю. Напевно:«Добре Хом'ячити — Харя лусне».