Євген Гришковець. Асфальт
— Ну що, рідна, — видихаючи дим і пар, тихо, але виразно сказав Мишко Москві, — ще одну людину доконала?! Доконала і гудиш? Ну гуди, гуди... Що ти ще можеш?
— Ну що, рідна, — видихаючи дим і пар, тихо, але виразно сказав Мишко Москві, — ще одну людину доконала?! Доконала і гудиш? Ну гуди, гуди... Що ти ще можеш?
Якби вам вдалося надавати під зад людині, винній у більшості ваших бід, ви б тиждень не змогли б сидіти.
І телефон засвітився у темряві, як найяскравіша зірка на небі!
Працювати у безсонну ніч не вдасться. У безсонну ніч можна тільки не спати.
І хочеться ось так лягти, і звернутися калачиком, і постаратися займати якнайменше місця в просторі.
А я хотів і хочу, щоб мені було добре. Не краще, а добре. Просто добре.
Найнестерпніше в такому стані - це переходи від надії до відчаю, від впевненості до сумнівів і назад.
І так хочеться вирватися з цього вікна, з цієї самотності, тобто туди, де немає людей. Бо там, де немає людей, не може бути самотності.