Душу формує і дитячий садок, і сім'я. Але перш за все школа! Я в перший клас пішов 1943-го. Зима, війна... Який сніданок тобі вдома зберуть? Чай  трав. Шматок хліба. А в школі з самого ранку топилася грубка. Після другого уроку вчителька заварювала чай  на тих же травах, кожному наливала в його кухоль трохи розведеного сахарину — особистого! Відчинялися двері — і черговий вносив лист, на якому лежали пиріжки. З чим вони були, не пам'ятаю, але вони здавались нам найсмачнішими на світі! Ми їх їли, сьорбаючи окріп, а вчителька в цей час розповідала різніісторії. Це називалося - виховання! Це називалося - турбота! Турбота про наступне покоління. З цього починається виховання любові до Батьківщини, коли ти відчуваєш турботу Батьківщини про себе. А зараз я слухаю всі ці міркування – платну освіту, елітні школи… Я взагалі не розумію, що це таке – елітні учні. Що таке елітні собаки чи коні – розумію. А елітних людей не знаю – знаю освічених. Інтелігентних знаю. Спробазамістити один клас іншим — інтелігенцію на еліту, ступінь елітарності якої визначається рівнем їхнього доходу, — породжує розшарування, а з ним дику душ, яку ми отримали.

Я не уявляю свого життя без театру і без моїх улюблених домашніх вихованців. Мій будинок завжди населяє ватага приблудних кішок та собак. Вони дають мені і втіху, і спокій, і розмовляю я з ними, як з людьми. Іноді мені навіть здається, що вони розуміють більше за нас... І, більше того, я навчаюсь у них майстерності артиста! І студентам своїм, і молодим артистам я раджу уважніше спостерігати за звичками кішок і собак — це дуже допомагає в нашому ремеслі. Ніхто з акторів Малого театру ніколи не пройде повз кинуте кошеня чи цуценя, я глибоко переконаний, що милосердя та вміння співчувати — це як властивість душі, а й невід'ємна частина акторської професії.