Найменші ознаки інтелекту в партнері змушували мене перейти на мову розважливості. Кохання – почуття взаємне: тобі потрібно від коханого, що йому від тебе.

Бувають такі моменти, коли краще сказати:«Я божевільний», інакше неможливо винести і зрозуміти самого себе...

— А що потім?

— А потім треба сказати собі: "Це вони всі божевільні, а я нормальний".

Боячись зітхнути, дивився я на Віко. Її обличчя не мало ні минулого, ні майбутнього, воно замкнулося в мовчанні. Щось подібне можна іноді побачити на зрізі щойно зрубаного дерева.

Постійні потуги зобразити себе нормальною людиною призвели до того, що та частка нормальності, яка була дарована мені природою, виявилася роз'їденою іржею, і згодом я став і цю, природну, частину своєї душі вважати удаванням. Інакше кажучи, я перетворився на людину, яка не вірить ні в що, крім брехні.

У будинку Сугіко вважалося само собою зрозумілим, що я поводитимуся як найнормальніший хлопчик. І я починав грати роль«нормального хлопчика», до якої моє серце зовсім не лежало. Приблизно тоді я зрозумів одну річ: коли я виявляю оточуючим свою справжню суть, вони вважають це лицедійством, коли ж я розігрую перед ними спектакль, люди вважають, що я поводжуся природно.

Простота - найвища точка дотику життя та мистецтва. Той, хто зневажливо ставиться до простоти, викликає лише жалість … Якщо людина боїться простоти, значить вона далека від зрілості.

Ранньої юності властиво (і в цьому її біда) вірити в те, що достатньо обрати своїм кумиром Диявола, і він виконає всі твої бажання.

У нас увійшло в погану звичку вважати, що за найменший шматочок блаженства неодмінно доведеться розплачуватися, причому дорогою ціною.

Справжній біль ніколи не відчувається одразу. Вона  схожа на сухоти: коли людина помічає перші симптоми, це означає, що хвороба вже досягла чи не останньої стадії.

Нині епоха загальних розлучень. Кого розлучає життя, кого смерть... Сьогодні розлука тривіальна, а оригінальна якраз зустріч. Вона  майже як диво... Хіба не диво, що ми з вами сидимо вдвох і розмовляємо?