О хибний жар, ти — лід насправді,
Твоєї весни вже шумлять хуртовини.

Так, досконалості в цьому світі немає,
У всьому чистому є нечистий слід!

Ризикуючи, ми часом перестаємо
Собою бути в полоні метаморфози,
І часто шлях, яким ми йдемо,
Шипи нам встеляють, а не троянди.

Вже потреба виникає
То хвалити, що нам найбільш цінне?
Іноді бути не варто відвертим!

Адже думка, не підкріплена справами,
Мелькнув, розтане серпанком у тиші.

На жаль, як часто нас докоряють справами,
Про які і не знаємо ми самі.

Вірна дружину! — Ось що в ньому запалило
Наполегливе, гостре бажання...
Адже Коллатину раптом на думку спало
Розписувати подружжя чарівність.

Собі прощаємо все - провини, зради,
Себе карати кому дістане сил?

Та хіба на цьому світі правда є?
Хоч із далеких зірок про неї можлива чи звістка?

Якими в старості блиснеш справами,
Коли повна злодіями весна?