Смішно і сумно, - продовжує Пейж. — Те, як ми не можемо ужитися з речами, які не можуть зрозуміти. Те, як ми беремо і відкидаємо щось, якщо не можемо знайти йому пояснення.

Із собою завжди можна домовитися.

Я хочу проходити повз мармурові плити, що закривають склепи, і чути, як хтось шкребеться і бореться всередині. Я притискаюся вухом до мармуру і чекаю всю ніч. Ось навіщо я тут насправді.

Лінії сексу по телефону, групи взаємної підтримки тяжкохворих і подібні до них — це все не що інше, як школа, в якій люди вчаться майстерно розповідати свої історії. Розповідати вголос. Іншим людям. Причому не просто шукати і знаходити якісь ідеї, а по-справжньому перевтілюватись.

Ти збільшуєш гучність музики, щоб заглушити шум, інші збільшують гучність, щоб заглушити тебе. Ти знову збільшуєш гучність. Усі купують стереосистеми якомога більше. Перегони звукових озброєнь. І ти не виграєш кількістю високих частот. Справа не як, справа в гучності. Справа не в музиці, справа у перемозі. Ти задаєш тон змаганню басовою лінією. Ти здригаєш вікна. Ти забуваєш про мелодію і вигукуєш слова. Ти зриваєшся на мат і смакуєш кожне слово. Ти домінуєш. Адже справа у владі.

Поки не знайдеш річ, яку можна боротися, ніколи не почнеш боротися проти чогось.

Якщо ти помер і до того ж потрапив у пекло, це начебто натякає, що ти облажався і вчинив відразу дві Великих Помилки. Але принаймні я опинилась у дуже, ДУЖЕ гарної компанії.

Хто живе своїм розумом, тому цитати непотрібні.

А я так вважаю: хто може той робить. Хто не може, той критикує.

Кажуть, що очікування смерті гірше за саму смерть.