Якщо зрозуміти, що вища істина порожня, то всі явища виявляться порожніми.

Коли розум приходить до спокою, починаєш цінувати світло місяця і подих вітру і розумієш, що в турботах мирського життя немає  потреби. Коли в серці своєму ти далекий від мирської метушні і ти не відчуваєш потреби красуватися перед людьми, навіщо сумувати за безлюдними горами?

Душі, що мучиться пристрастями, пишуть вогнем. Такі спопеляють будь-кого на своєму шляху. Позбавлені милосердя холодні, як лід. Такі заморозять кожного, хто зустрінеться. Ті, хто прив'язані до речей, подібні до тухлої води та гнилого дерева: життя вже пішло з них. Такі ніколи не зможуть створити добро або зробити іншого щасливим.

Тривалість часу залежить від нашого настрою. Розміри простору обумовлені нашою свідомістю.

Добротою можна часто заподіяти шкоду, тому, коли хочеш зробити добро, ретельно все обміркуй.

Розквіт і достаток віщують занепад і загибель. Насіння нового життя таїться у в'яненні та смерті. Шляхетний чоловік, насолоджуючись спокоєм, повинен готуватися до турбот і поневірянь, а зазнаючи негараздів, повинен зберігати стійкість і твердо вірити в те, що успіх прийде до нього.

Коли піднімаєшся на висоти, на серці стає легко. Коли стоїш над річкою, думки несуть далеко. Коли читаєш книгу у сніжну ніч, душа очищається. Коли співаєш мелодію на вершині пагорба, відчуваєш приплив сил.