Я граю в крикет і вправляюся в сарказмі з англійським репетитором щосереди.

Біль – це подія. Яке відбувається з тобою, і справлятися з яким ти повинен сам - будь-якими доступними тобі способами.

– Знаєте, як у собачників? – заговорив Соломон. - "Що ви, мій песик зовсім не кусається", - вічно твердять вони. Доки раптом не доводиться визнати:«Сам не зрозумію, ніколи з ним раніше такого не було». Я просто хочу сказати, командире, що по-справжньому ніхто ні про кого нічого не знає. Ні про людину, ні про собаку. По-справжньому – ніхто.

Але кому це треба – мити одноразові тарілки?

Я можу присісти за фортепіано ніби на п'ять хвилин, але коли я дивлюся на годинник, вже три години ранку.

Я ходжу підстрибом і бачу музику навколо.

Люди ситі по горло досконалою красою. Вона  стомлива і фальшива. Гумор набагато сексуальніший. Смішне набагато привабливіше. Набагато привабливіша людина, яка не сприймає себе всерйоз. Ви повинні приймати серйозно все, що ви кажете і робите, але не себе самого. Це робить вас цікавим.

Майже у кожному є частка штучності. Так би мовити, зовнішній бік життя. І найчастіше вона  може здаватися організованішою і охайнішою, ніж ваша. Але чим досконалішою вона  здається, тим більше підозр викликає.

— Говорять, вам дуже пощастило.
- В сенсі?
- У сенсі, куля пройшла всього в парі дюймів від серця.
— Або в парі дюймів від того, щоби взагалі в мене не потрапити. Залежить від погляду.

Хтось одного разу сказав мені, що роздуми вголос допомагають зробити багато речей прозорішими. Пам'ятаю, я уточнив тоді:«Навіть нерафіновану олію?» - Але мені відповів, що, мовляв, ні, з маслом не прокотить, зате вийде з усім іншим, що турбує душу.