Федір Михайлович Достоєвський. Принижені і ображені
Вона сама навмисне розбещує свою рану, відчуваючи в цьому якусь потребу — потребу відчаю, страждань...
Вона сама навмисне розбещує свою рану, відчуваючи в цьому якусь потребу — потребу відчаю, страждань...
... нехай ми принижені, нехай ми ображені, але ми знову разом, і нехай, нехай тепер тріумфують ці горді й гордовиті, що принизили і образили нас!... Ми підемо рука в руку, і я скажу їм: це моя дорога, це кохана дочка моя, це безгрішна дочка моя, яку ви образили і принизили, але яку я, я люблю і яку благословляю на віки віків!
Дурень, який зізнався, що він дурень, є вже не дурень!
Відомо, що людина, яка заблукала в незнайомій частині міста, особливо вночі, ніяк не може йти прямо вулицею; його щохвилини підштовхує якась невідома сила неодмінно згортати у всі вулиці і провулки.
Не зазнавши, не можна судити про деякі речі.
Усі справжні російські люди — філософи.
Найзапекліший негідник може бути зовсім і навіть піднесено чесний у душі, в той же час анітрохи не перестаючи бути негідником.
Молодість завжди, хоч і в криву, великодушна.