Якщо людина тобі зробила ЗЛО  — ти дай йому цукерку, вона тобі ЗЛО  — ти їй цукерочку... І так доти, поки у цієї тварюки не розвинеться цукровий діабет.

Я почуваюся, але погано.

Мій друг Борух Фарбер, фотограф, казав:
— Дівчата, коли фотографуєтеся, треба говорити«сир», а не«праску»!

Мене питають, чому я не пишу про Ахматову, адже ми товаришували... Відповідаю: не пишу, бо дуже люблю її.

Я схопила книгу, побігла до саду, прочитала всю. Зачинила книжку. І на цьому закінчилося моє дитинство. Я зрозуміла все про самотність людини.

Раневська обідала якось у однієї дами, настільки економної, що Фаїна Георгіївна встала з-за столу зовсім голодною. Господиня люб'язно сказала їй:
— Прошу вас якось прийти до мене пообідати.
— Із задоволенням,— відповіла Раневська,— хоч зараз!

— Дорога, сьогодні спала з незачиненими дверима.
— А якби хтось увійшов? — сполошилася приятелька Раневської, жінка пенсійного віку.
— Ну скільки можна зваблюватися, — припинила Фаїна Георгіївна.

Сумною дупою радісно не пукнеш.

— Чим може втішитися людина, з якою сталося нещастя?
— Розумна людина втішиться, коли усвідомлює неминучість того, що сталося. Дурень же втішається тим, що й з іншими трапиться те саме.

Якось Раневська послизнулася на вулиці і впала. Назустріч їй йшов якийсь незнайомий чоловік.
- Підніміть мене! - попросила Раневська. - Народні артистки на дорозі не валяються...