Тетяна Степанова. Колісниця часу

"Зимовий" час...
Ранок осіннього дня. За вікном, як і вночі, - вогні, вогні, реклама.
Часом так пристрасно і жадібно чекаєш ранкової зорі. Але всі якісь сутінки — з дощами, туманами. А так потрібен, фізично потрібен світанок.

Але часом ми сідаємо біля вікна, втомившись від навколишньої темряви, і дивимося - туди, туди, вдалину.
Коли перші промені пофарбують хмари у золотисто-рожевий колір.
Ніжна зоря – Аврора – усміхнеться нам із прокислих осінніх небес. І вся ця неможлива хмара, сутінкова жах буде зметена свіжим ранковим вітром.
Щоранку я прокидаюся, сподіваючись, що це станеться.
Час у принципі нічого не означає.
Адже у нас у кожного свій власний біологічний годинник усередині. І це – благо. Це наша індивідуальність. Це наша особиста внутрішня свобода. Свобода, про яку ми всі мріємо, хоча часом і не зізнаємося в цьому самому собі. І не говоримо цього вголос.
Адже часу немає  кордонів. І позначати його«літнім» чи«зимовим» можна лише умовно.
Адже все одно розвидниться. І сонце здасться через хмари. І Аврора – зоря – ніжна і яскрава, завжди нова, як першого дня творіння, нам усім усміхнеться.

Докладніше