Нічого немає  реального та вічного, крім доброти, серцевої людської доброти. Решта минуще, як сон.

У них є все, ти сам знаєш, а в мене нічого немає. Де ж мені тягатися з ними, коли в них так багато всього...

Я поганий чоловік, але дещо хороше в мені все ж таки є.

Ніхто так не хизується зовнішніми проявами багатства, як той, хто нещодавно це багатство набув.

Якщо людина багата, вона нагадує кота з бубонцем на шиї. Кожна миша точно знає, де він і що робить.

Найсильніші душі часом піддаються зневірі. Бувають хвилини, коли і людям великого розуму життя малюється в найпохмуріших фарбах.

Не може падіння тривати без кінця!

Для людини, яка ніколи не подорожувала, всяке нове місце, що відрізняється від рідного краю, виглядає дуже привабливо. Якщо не говорити про кохання, найбільше радості та втіхи приносять нам подорожі. Все нове здається нам чомусь дуже важливим, і розум, по суті, лише відображає сприйняття наших почуттів, поступається напливу вражень. В дорозі можна забути коханого, розсіяти горе, відігнати від себе привид смерті. У простому вираженні«я їду» криється цілий світ почуттів, що не знаходять виходу.

Світ гордині та жадібності косо дивиться на ідеаліста, мрійника. Якщо мрійник зазирнеться на хмари, що пролітають, його дорікнуть у ледарстві. Якщо він прислухається до пісні вітру, вони тішать його душу, а оточуючі тим часом поспішають заволодіти його майном. Якщо весь так званий неживий світ захопить його, закликаючи такими ніжними та чарівними голосами, що, здається, вони не можуть не бути живими та розумними, – мрійник гине у владі стихії. Справжній світ завжди тягнеться до таких людей своїми жадібними лапами та заволодіває ними. Саме таких життя перетворює на покірних рабів.

Очевидно світ не такий поганий, якщо в ньому зустрічаються добрі люди!