- Все ще злишся.
— А ти ще не вибачаєшся.

- Ще разок? Для публіки?
Його голос не злий, він безбарвний, а це ще гірше. Я вже втрачаю свого хлопчика із хлібом.
Я беру його руку і ми йдемо до виходу, назустріч камерам. Я дуже тримаю Піта і боюся того моменту, коли мені доведеться його відпустити.

Не знаю, як йому пояснити, що означає вбити людину. І що вбиті назавжди залишаються із тобою.

Правду кажучи, наші пращури стільки дров наламали, що далі нікуди. Подивіться тільки, з чим вони залишили нас — війни, розорена планета. Схоже, їм було начхати, як житимуть люди після них.

Найгучніше«ні» краще за томлення в невідомості.

Знаю, що мені потрібен не вогонь Гейла, який підживлюється гнівом і ненавистю, а весняна кульбаба — символ відродження, обіцянка того, що, незважаючи на всі втрати, життя продовжується. Що все знову буде добре. І це може дати мені лише Піт. І коли він шепоче мені:
— Ти любиш мене. Правда чи брехня?
Я відповідаю:
- Правда.

- Отже, з п'яти років ти зовсім не звертав уваги на інших дівчаток?
- Нічого подібного. Я звертав увагу на всіх дівчаток. Просто для мене ти завжди була найкращою.

Спалахнуло полум'я! І якщо ми згоримо, ви згорите разом з нами!

... не можна забути того, хто був твоєю останньою надією.

У цьому він весь. Обронить фразочку мимохідь - немов кинджал в живіт всадить.