Вона розсміялася і стала ще кращою. Наче богиня в променях сонця… Знаєш, як у книжці, де тільки зелені пагорби з фонтанами та все дуже добре.

Я думаю, у кожного або в кожної є щось подібне до гнойової лопати, якою в моменти стресів і неприємностей ви починаєте копатися в собі, у своїх думках і почуттях. Позбудьтеся її. Спаліть її. Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості, і тоді ночами з неї виходитимуть мерці.

Пару миттєвостей вона  себе почувала коробкою передач, яку різко перевели зі швидкості на нейтралку... і хоча двигун ревів, як божевільний, нічого не відбувалося. А потім зчеплення схопилося, і коробка м'яко переключилася назад на швидкість.

Важко знайти більшого параноїка, ніж письменник, який вірить у глибину душі, що пише нісенітниця.

Чоловіки — звірі, — продовжувала Роза Марена тим самим спокійним безпристрасним тоном. — Одних можна приручити та видресувати. Інших – не можна.

Сон - це сон, у нього своя логіка та свої закони.

Часто ви робите те, що вважаєте за потрібне, але хоч убий не можете пояснити, навіщо ви це зробили.

Божевільним не доводиться замислюватися про завтрашній день. Божевільних майбутнє турбує найменше.

Добро ніколи не залишиться безкарним.

Покарання має відповідати злочину.