— І дупа у тебе теж не дуже.
- А у тебе маленький!
- Що-о!?..
-... Мозок, Стів, мозок.

Ми закохані у свою свободу.
Ми тікаємо від самих себе.
Ми у пошуках надії та блаженства.
Ми щасливі та вільні.

Ми не вміємо відрізняти добрих людей від поганих, і тому довіряємось кожному зустрічному.

Була б моя воля, я взагалі б не витрачала життя на сварки, розбирання. Сьогодні ти можеш висловити людині все, що в тебе накопичилося в надрах душі, а завтра цю ж людину може збити машина або йому поставить страшний діагноз. А що? Це ж життя, вона  ще сука, від неї все можна очікувати. Якщо йдеш проти неї, вона  йде проти тебе. Ось тільки ти крихітна піщинка порівняно з нею.

Так, ви, дівчата, дуже дивні. Спочатку ви готові вчепитися один одному в горлянку, а потім мило посміхаєтеся.

Помри, але лишися живою.

Хіба я маю бути з людиною, яку вже не люблю?

Немає нічого гіршого за зраду рідної людини. По собі знаю. Ти втрачаєш миттєво віру в усі. У любов, довіру, надію і те, що колись ти зможеш ще стати щасливим.

Знаєш, зовсім недавно я теж думала, що вже ніколи не зможу полюбити і що більше ніколи не любитиму. Але я така дурниця. Для кохання не існує перепон, вона  не боїться хвороб та стихійних лих. Вона  тим і прекрасна, що у всьому цьому мирському хаосі, сірості дощових днів і глибокій, похмурій безодні байдужості нам вдається знайти людину, яка здатна подарувати це чисте, світле, чудове почуття.