Про кохання в словах не говорять,
Про кохання мріють лише крадькома,
та очі як яхонти горять...

Хто любив, той уже любити не може,
Хто згорів, того не підпалиш.

Пряний вечір. Гаснуть зорі.
По траві повзе туман.
Біля тину на косогорі
Забілів твій сарафан. У чарах зоряного наспіву
Обомліли тополі.
Знаю, чекаєш ти, королева,
Молодого короля.

Я вже готовий. Я боязкий.
Глянь на пляшок рати!
Я збираю пробки -
Душу мою затикати.

Чорна людина
Дивиться на мене.
І очі покриваються
Блакитою блювотою, -
Немов хоче сказати мені,
Що я шахрай і злодій,
Так безсоромно і нахабно
обікрали когось.

Якщо крикне рать свята:
«Кинь ти Русь, живи в раю!»
Я скажу: "Не треба раю,
Дайте батьківщину мою!"

Життя, як коня, тримай за узду,
Не охай і не ахай.
Якщо тебе посилають ***у,
посилай усіх на ***!

Тут про«подобається» говорити не доводиться, а доводиться натягувати свої справжні халяви та забродити в їх ставок глибше і каламутити, каламутити, доки вони, як риби, не висунуть свої носи і не роздивляться тебе, що це — ти.

Нехай вона  й не виглядає лагідною
І, мабуть, на вигляд холодна,
Але вона великою ходою
Сколихнула мені душу до дна. Ось таку навряд чи отуманиш,
І не хочеш піти, та підеш,
Ну, а ти навіть у серце не брешиш
Напоєну ласкою брехню.

Чим болючіше, тим дзвінкіше
То тут, то там.
Я з собою не покінчу,
Іди до біса...