- Простих людей немає, - сказав граф. – Кожна людина, яка коли-небудь тупцювала цю землю, вважає себе центром всесвіту.
- Він і є центром свого маленького всесвіту, - сказав я. - І в цьому всесвіті він сам собі господар.

Тільки той, хто ні в що не вірить, не має хибних надій.

Не можна завжди жити за правилами, бо іноді правила наказують тобі лише одне – померти.

Всі ми лише сума наших боргів і обов'язків, накладених на нас ще до нашого народження.

- Ми такі, які ми є, - сказав граф, наливаючи собі вина. – І це нікому не під силу змінити. Я не вірю у свободу вибору.
– А я вірю, – сказав я. – Якщо не вірити у свободу вибору, у що тоді взагалі вірити?
– У долю.
- Ви фаталіст, - сказав я.
- Я реаліст, - сказав він. – Хоча цілком припускаю думку, що це одне й те саме. Я надто довго живу на цьому світі і добре зрозумів, що так звана«свобода вибору» лише ілюзія. Ми стаємо такими, якими нам судилося стати від самого народження.