«Розквітали яблуні та груші», -
Дзвінко співала на кухні Лінда Браун.
Я сьорбав портвейн, розвішавши вуха.
Цей час був бравим.
Я тоді розраховував на щастя,
І тому всерйоз
Я сприймав свої нещастя –
Пам'ятаю, було багато сліз.

Більше мені не балуватися чачею,
Сдуру не шокувати народ.
Молодість, вона  не хер собачий,
Згадуєш - збентеження бере.

Не шкодую, не кличу, не плачу,
Не кричу, не вимагаю суду.
Тому що так і не інакше
Життя склалося раз і назавжди.