Сергій Лук'яненко. Фальшиві дзеркала
Я не падаю. Я так літаю.
Кожен літає, як уміє.
Я не падаю. Я так літаю.
Кожен літає, як уміє.
Перше кохання не може бути щасливим — інакше друге перетворилося б на прокляття.
Наше ставлення до вбитих на війні — ніби спроба вибачитись за те, що ми самі ще живі...
Це мій світ. Щедрий і безмежний, галасливий і безладний. Людський. Він стане кращим, зміниться разом із нами, тільки треба вірити в це. Не блукати у лабіринтах, коли вихід поряд. Не закохуватися в відображення, якщо поряд живі люди.
Вона любила мене того вечора, принцеса з далекої планети, яку вперше захищали не через те, що вона принцеса. Покликавши мене, вона згадала ту мить.
А я любив її все життя.
НЕ спізнюйся. Ніколи не запізнюйся. Після бійки не махають кулаками. Розбиту довіру не склеїш сльозами та соплями. Потонулому марно кидати рятувальний круг.
А я запізнився...
Давно відомо, що управляти державою можуть усі, окрім тих, хто зараз перебуває при владі.
—... Від цього не втекти, і ніхто тебе не втримає.
- Ти можеш утримати, - говорив щиро.
- Ні. Якщо втримаю, то вже не тебе.