... я особисто люблю театр найбільш віддано та ніжно. Ніколи ні від чого театр не помре! Він був, є і буде осередком культури, найбільш привабливим для глядача. Навіть за повного розквіту кіно та телебачення; так, принаймні, здається мені. І нехай у цьому осередку вогонь не завжди палатиме — в інші моменти він загасатиме, тлітиме, стелитиметься внизу, щоб потім знову спалахнути яскравим полум'ям, — але горітиме він завжди, він вічний, так само, як вічний інтерес глядача до зустрічі з живим актором сьогодні, тут, зараз.

З нею неможливо було грати, як то кажуть,«вполтона». Вона  посилала партнеру такий емоційний заряд, який вимагав відповіді не меншої сили. А якщо цього не відбувалося, то починало здаватися, що Раневська підпорядковує собі сцену. І це було не провиною її, а бідою, бо за силою свого дарування вона  й витрачалася більше за інших.

Величезною є ваша роль [глядачів] у остаточному формуванні вистави — адже з вашим приходом у зал для глядачів починається новий, найголовніший етап у житті вистави — його дозрівання, так би мовити, на глядача; він коригується з урахуванням тих видимих ​​та невидимих ​​сигналів, струмів, що йдуть від вас на сцену. Адже не лише сміх та оплески — глядацька реакція. А тиша? Так однієї тиші можна нарахувати кілька варіантів, бо є тиша глядацької зацікавленості. На жаль, є тиша від нудьги. І, нарешті, та чарівна тишавищого порядку, що виникає в залі для глядачів у відповідь на чудо, що відбувається на сцені. У момент акторського перетворення, потрясіння, заради кількох хвилин якого триває іноді тригодинна вистава. І це також магія театру!

Ймовірно, у душі кожного з нас бувають моменти, коли з гіркотою згадуються якісь упущені можливості та виникають запізнілі«чому?». Чому тоді я не зробив того і т. д. і т. п. А час тим часом пішов.