Хто володіє Землею? І навіщо нам Земля? Щоб блукати нею? Чи для того нам Земля, щоб не знати на ній спокою? Кожен, кому потрібна Земля, здобуде її, залишиться на ній, заспокоїться на малому клаптику і перебуватиме в тісному куточку її навіки.
Колись ми згадаємо так багато, що зробимо найбільший в історії екскаватор, вириємо найглибшу, яка колись була, могилу, і навіки поховаємо в ній війну.
На мене наринула вбивча туга, яка охоплює чоловіків, побачивши швидкоплинну красу, яка ось—ось зникне. У таку мить хочеться крикнути: стривай, я люблю тебе. Але мова не повертається це вимовити. І літо йде в її образі, щоб ніколи більше не повернутись.
Тут у зоопарку, за ґратами нас тримають гроші. А там, у звіринці, йолопів тримають під замком їхні дурні мрії.
— А ви колись читаєте книги, які спалюєте?
Він розсміявся.
— Це карається законом.
— Да—а… Звісно.
— Це непогана робота. У понеділок палити книги Едни Міллей, у середу – Вітмена, у п'ятницю – Фолкнера. Спалювати в попіл, потім спалити навіть попіл. Такий наш професійний девіз.
— Ти не помітив, тут щось дивне?
— Щойно тут пройшла римська фаланга із сорока людей. Десятим павільйоном бігала горила, тягнучи власну голову. З чоловічої вбиральні викинули одного художника—постановника, він блакитний. Юда влаштував у Галілеї страйк, що вимагає, щоб платили більше срібняків. Ні ні. Нічого дивного, інакше б я помітив.
А коли робиш інших щасливими, і сам стаєш майже щасливим.
Він продовжив:
— А я придивлявся до вас. Не стану ходити навколо та навколо і скажу навпростець. Ми сидимо на цій веранді не перший місяць. А отже, давно знаємо одне одного. Звичайно, ви на цілих 15 років молодші, але хіба це перешкода нашій заручин, як ви вважаєте?
Щоб вижити і чогось досягти, треба примиритися з тим, що ми недосконалі, і жити за цією міркою.
Сонце горить щодня. Воно спалює Час. Всесвіт мчить по колу і крутиться навколо своєї осі. Час спалює роки та людей...