Кожен має залишити щось після себе... Щось, чого за життя стосувалися твої пальці, у чому після смерті знайде притулок твоя душа. Люди дивитимуться на вирощене тобою дерево чи квітку, і в цю мить ти живий будеш.
Звичайно, всі люди вмирають, але коли прийде моя черга, я скажу: ні , дякую.
Люди, здається, теж діляться на корисних та отруйних.
Хто не створює, має руйнувати. Це старе як світ. Психологія малолітніх злочинців.
Ти можеш вибирати, крізь яке скло дивитись на світ. Крізь темне чи світле.
Кожна людина цікава і оригінальна, навіть найтупіша і недалека. Якщо правильно до нього підступитися, розговорити його, не заважати йому викладати свої думки, а потім спитати: Чого ти хочеш? - Він розповість вам про свою мрію. А коли людина говорить від серця, свого часу істини вона говорить, як поет.
...самий самотній час - коли закінчуєш роботу і починаєш вечеряти. Ця єдина година така ж спустошена, як три години ранку довгою-довгою ніччю. Ось тоді людині й потрібні друзі.
Ця жінка тим, що була тут, порушила ритуал. І тому всі намагалися якнайбільше шуміти, голосно розмовляти, жартувати, сміятися, щоб заглушити страшний німий докір її мовчання. Здавалося, вона змусила порожні стіни кричати від обурення, скидати на людей, що кидалися по кімнатах, тонкий пил провини, що ліз їм у ніздрі, в'їдався в душу...
Полковник спустив з ліжка тендітні, жовті, мов слонова кістка, ноги і здивувався — вони зовсім тонкі! Здавалося, ці сухі палиці прикріпили до його тіла одного разу вночі, поки він спав, а інші ноги молодші зняли і спалили в печі. За довгі роки все його тіло зруйнували, відібрали руки і ноги і залишили натомість щось жалюгідне й безпорадне, як шахові фігурки. А тепер хочуть дістатися самого невловимого — до його пам'яті: намагаються обрізати дроти, які ведуть назад, у минуле.
Життя і так занадто серйозне, щоб ще й сприймати його серйозно.