Повна знемога плюс мораль«кінця світу», складають вишуканий салат

Це квітка без аромату, — зауважували старі люди. — Нині багато дівчат схожі на такі квіти. Доторкнешся — а вони паперові...

У кожному з нас живе дитина. Зачинити його на віки вічні – справа нехитра.

Але люди Марса зрозуміли: щоб вижити, треба перестати допитуватись, у чому сенс життя. Життя саме собою є відповідь. Мета життя в тому, щоб відтворювати життя і можливо краще його влаштувати.

У поїзда погана пам'ять, він все залишає позаду... Як і пам'ять, поїзд приходить і йде. І він може повернути вам усе те, що ви залишили за багато років тому.

Велике диво — косарка, казав собі дідусь. Який це дурень вигадав, що новий рік починається першого січня? Треба було поставити дозорних чатувати зростання трави на мільйонах галявин Іллінойсу, Огайо чи Айови — і як помітять, що вона дозріла для сіножаті, того самого ранку замість феєрверків, фанфар і криків нехай починається велика бурхлива симфонія косарок, що зрізають свіжі.. У той єдиний день року, який по—справжньому знаменує собою початок, людям треба б кидати один в одного не конфетті і не серпантин, а жмені свіжоскошеної трави.

Адже всі ми, по суті, просто жалюгідні комахи і метушимося на мізерно маленькій планеті. Не для того існує людина, щоб вічно мерзнути на ній, залишатися кволою, жалюгідною і слабкою, але майбутнє для неї поки що таємниця,

надто мало вона знає.

Але змініть людину! Зробіть його досконалим. Зробіть... надлюдини, чи що. Позбавте його розумового убожества, дайте йому повністю оволодіти своїм тілом, нервами, психікою; дайте ясний, проникливий розум, невтомний кровообіг, тіло, здатне місяцями обходитися без їжі ззовні, освоїтися будь—де, в будь—якому кліматі, і подолати будь—яку хворобу. Звільніть людину від кайданів плоті, від лих плоті, і ось вона вже не злощасна нікчема, яка бояться мріяти, бо знає, що тендітне тіло завадить їй здійснити мрії, — і тоді вона готова до боротьби, до єдиної справжньої війни. Заново народжена людина готова протистояти всій, чорт її подери, Всесвіту!

Ми, оповідачі казок, біжимо попереду і кличемо слідувати за нами; суспільство слідує і наздоганяє нас; тоді настає час для оповідачів нових казок.

Пам'ять все на свій лад переінакшує. Помножує на два, на три, а то й на чотири.

Високо—високо, вище за гори, нижче зірок, над річкою, над ставком, над дорогою летіла Сесі. Невидима, як юні весняні вітри, свіжа, як дихання конюшини на сутінкових луках... Вона  ширяла в горлинках, м'яких, як білий горностай, відпочивала в деревах і жила в квітах, відлітаючи з пелюстками від найлегшого подиху. Вона  сиділа в прохолодній, як м'ята, лимонно—зеленій поряд із блискучою калюжею. Вона  бігла в кудлатому псі і голосно гавкала, щоб почути, як між коморами вдалині метається луна. Вона  жила в ніжній квітневій траві, у чистій, як сльоза, волозі, яка випаровувалась із пахнучого мускусом грунту.