Коли ми з Меггі одружилися 60 років тому, ми не мали грошей. На нашому банківському рахунку було 8 доларів. Перші два роки ми навіть не мали телефону. Ми винаймали крихітну квартирку у Венісі, по сусідству з бензозаправкою. Там на стіні висів мій перший телефон. Я вибігав до нього, брав слухавку, а люди думали, що дзвонять мені додому. Не було навіть телефону, що вже казати про машину. Але знаєте, що ми мали? Кохання.
Ти питаєш, чому на громовідвід єгипетські, арабські, абіссінські, чоктавські знаки? А якою мовою, по-твоєму, говорить вітер? З якого народу буря? Звідки приходить дощ? Якого кольору блискавка? Де батьківщина грому?
Я хочу сказати, бачити можна лише очима, зі мною завжди так було. Якщо я у Бостоні, то Нью-Йорк для мене мертвий. Але коли я у Нью-Йорку, тоді мертвий Бостон. Якщо я не побачу людину хоча б один день, для мене вона вмирає. Але, зустрівши його знову на вулиці, Господи, як я тішуся з його воскресіння і мало не танцюю від щастя, що знову бачу його. Так, так було зі мною раніше. Тепер я більше не танцюю, просто дивлюся на нього. Коли ж він іде, для мене він знову мертвий.
У всесвіті зустрічаються дива, яким не можна віддавати данину шумом, а лише - шанобливим мовчанням. Це все одно, що кричати«Браво!» під час величної літургії в церкві або плескати в долоні, побачивши грандіозну спіральну туманність.
Думки важливі не власними силами. Важлива їхня стиковка.
Йому виповнилося лише двадцять, і з кожною жінкою, що сиділа на ганку, коли він йшов повз, або махала рукою з автобуса, його пов'язував роман, що не відбувся.
І ось п'ять років тому сюди прийшли люди та побудували цей маяк. Поставили свого Ревуна, і він реве, реве над Пучіною, куди, уяви собі, ти пішов, щоб спати і мріяти про мир, де були тисячі подібних до тебе; тепер же ти самотній, зовсім одинокий у світі, який не для тебе, в якому треба ховатися. А голос Ревуна то кличе, то змовкне, то кличе, то змовкне, і ти прокидаєшся на мулистому дні Пучіни, і очі розплющуються, ніби лінзи величезного фотоапарата, і ти підіймаєшся повільно, тому що на твоїх плечах вантаж океану, величезний тягар. Але поклик Ревуна, слабкий і такий знайомий, летить за тисячу миль, пронизує товщу води, і топка у твоєму череві розвиває пари, і ти пливеш нагору, пливеш повільно-повільно. Пожираєш косяки тріски і мерлана, полчища медуз і йдеш вище, вище за всю осінь, місяць за місяцем, вересень, коли починаються тумани, жовтень, коли тумани ще густіші, і Ревун все кличе, і в кінці листопада, після того як ти з дня в деньпристосовувався до тиску, піднімаючись на годину на кілька футів, ти біля поверхні, і ти живий. Мимоволі спливаєш повільно: якщо піднятися одразу, тебе розірве. Тому три місяці на те, щоб спливти, і ще стільки ж днів шляху в холодній воді відокремлює тебе від маяка. І ось, нарешті, ти тут — он там, уночі, Джонні, — найбільше чудовисько, яке знала Земля. А ось і маяк, що кличе тебе, така ж довга шия стирчить з води і ніби таке ж тіло, але головне - такий самий голос, як у тебе. Розумієш, Джонні, тепер розумієш?
Очима тост вимов,
І я відповім поглядом, - заспівала вона тихо, повільно, ніжно. Або край келиха поцілунок -
І мені вина не треба...
Душевна рівновага та ласка - найкращий засіб від усіляких недуг.
Ми тут так веселимось, що зовсім забули і думати про решту світу. А чи не тому ми такі багаті, що решта світу бідна і нам справи немає до цього?