З усіх, кого я зустрічав за багато років, вона  перша мені по-справжньому сподобалася. Тільки вона  одна з усіх, кого я пам'ятаю, дивилася прямо в очі — так, наче я щось значу.

Так от чого хочуть у глибині душі всі люди? Ось воно, таємне бажання, приховане так глибоко, що ми й не здогадуємось про нього? Підсвідоме спонукання? Так ось спокута, про яку здогадується і якого прагне кожен грішник?
Смерть.
Кінець сумнівам, тортурам, монотонності життя, прагненням, самотності, страхам — кінець усьому.

Я рідко дивлюся телевізійні передачі, і не буваю на автомобільних перегонах, і не ходжу до парків розваг. Ось у мене і залишається час для всяких навіжених думок.

Я дізнався, що мав рацію, а всі інші неправі, коли мені було дев'ять і я навчався у четвертому класі. У той рік з'явився Бак Роджерс, і це було кохання з першого погляду. Я збирав вирізки з газет і божеволів. Друзі цього не розуміли. Друзі сміялися. Я розірвав комікси з Баком Роджерсом. Місяць я ходив до школи зовсім убитий та спустошений. Одного разу я гірко розплакався і запитав себе, чому мені так погано й порожньо. І сам собі і відповів: через Бака Роджерса. Він зник, і життя більше не коштувало того, щоб жити. Наступна моя думка була: вони мені не друзі – ті, хто змусив мене розірвати комікси., а разом з тим розірвати навпіл і життя вони мені вороги.
Я знову почав збирати Бака Роджерса. І з того часу живу щасливо. Саме з цього й розпочалася моя кар'єра письменника-фантаста. Я більше ніколи не слухав тих, хто глузував з мого захоплення космічними польотами, цирками або горилами. Якщо щось подібне відбувалося, я забирав своїх динозаврів і виходив із кімнати.

Скільки разів людина може гинути і все ж таки залишатися в живих?

У космосі немає  пір року: немає  зими та літа, немає  весни та осені. Немає  тут якогось конкретного вечора чи ранку, а є тільки космос і більше нічого.

- Іноді я підслуховую розмови... І знаєте що?
- Що?
— Люди ні про що не кажуть.

Головне — не та я, що тут лежить, а та, що сидить на краю ліжка і дивиться на мене, і та, що нині готує вечерю, і та, що возиться в гаражі з машиною чи читає книгу в бібліотеці. Все це — частки мене, вони й найголовніші. І я сьогодні зовсім не вмираю. Ніхто ніколи не вмирає, якщо у нього є діти та онуки. Я ще дуже довго житиму. І через тисячу років будуть жити на світі мої нащадки - повне місто! І вони гризтиму кислі яблука в тіні евкаліптів. Ось моя відповідь усім, хто ставить мудрі запитання.

... що для одного – непотрібний мотлох, для іншого – недоступна розкіш.

У нас один обов'язок бути щасливими.