Ми – всі подібні до цибулини.
Відшаруйте одну оболонку, під нею інша. Відлуніть її, знайдете нову. Оторвіть і цю, а там ще й ще.
І так до безкінечності.
Так – шар за шаром – складена наша особистість наче цибулина. Ми постійно обтяжені стосом масок. Кого ми зустрічаємо на вулиці? Миловидну даму? Подайте мені маску Алкого сластолюбця! Жінці не до вподоби неприкритий інтерес? Швидко мені інтелектуальну оболонку та фарб для зображення витонченої нудьги на фізіономії! Повз протопала дитина. Дитяча маска! Зійти, опустити погляд, заговорити і зав'язати розмову. А ось літня людина. Дитячу маску не знімати. Літні люди та діти – сутьдві сторони однієї медалі. Заговорити, опустити погляд, нижче, нижче!
І пішло-поїхало! Наші лики та шкіри скидають свою шкаралупу та кришаться.

Виходить, ніби ми лише купа клітин, які вирішили допомагати один одному.

... і здавалося, колись давно вона  заблукала і довго-довго бродила під дощем, і дощ змив з неї всі фарби: блакитні очі, рожеві губи, руде волосся все вилиняло.

Життя - це прогулянка, облямована снами.

Ти символізуєш сірий, безликий натовп

... Суспільство зачитується лише бульварною літературою і рекламою, яке культура змушує людини формувати особистість, найбільш пристосовану до отримання вигоди.

— Кохання — хрещена мати дурниці, — недоречно сказав батько.
— Все минеться, — звернулася до нього мама. — Це тільки здається, що дівчата дурненькі, — бо кохання погано впливає на слух.
— Кохання погано впливає на вестибулярний апарат, — Від цього дівчата прямо падають у чоловічі обійми. Я вже знаю. Мене мало не розчавила одна молода особа.

Ніколи не дізнаєшся, як це дівчисько в якусь мить стає раптом риссю. На цьому чоловік і трапляється.

Це було босоноге марктвенівське містечко, де дитинство, загравшись, не бояться покарання, а старість наближається безжурно.

Знаєте, у положенні вмираючого є свої переваги. Коли нема чого втрачати — не боїшся ризику.