Зрештою, ми живемо у вік, коли люди вже не уявляють цінності. Людина в наш час — як паперова серветка: у неї сморкаються, грудкочуть, викидають, беруть нову, сморкаються, гудять, кидають... Люди не мають свого обличчя...

Влаштовуйте різні конкурси, наприклад: хто краще пам'ятає слова популярних пісеньок, хто може назвати всі головні міста штатів або хто знає скільки зібрали зерна в штаті Айова минулого року. Набивайте людям голови цифрами, начиняйте їх невинними фактами, поки їх не занудить, нічого, зате їм здаватиметься, що вони дуже освічені. У них навіть буде враження, що вони мислять, що вони рухаються вперед, хоч насправді вони стоять на місці. І люди будуть щасливі, бо«факти», якими вони напхані, це щось незмінне. Але не давайте їм такої слизької матерії, як філософія чи соціологія. Не дай бог, якщо вони почнуть робити висновкита узагальнення.

І чи може одна людина бути правою, коли весь світ упевнений у своїй правоті?

Вільного часу у нас достатньо. Але чи маємо час подумати?

І Сесі, дивлячись на поля, на луки, думала: "Все можна віддати, нічого не шкода, щоб бути з ним разом, з цієї ночі і назавжди". І вона почула здалеку голоси батьків:«Будь обережна. Невже ти бажаєш втратити свою магічну силу? А ти її втратиш, якщо вийдеш заміж за простого смертного. Бережись. Адже ти цього не хочеш?
«Так, хочу, – подумала Сесі. — Я навіть цим готова поступитися хоч зараз, якщо я йому потрібна. І не треба більше метатися світом весняними вечорами, не треба вселятися в птахів, собак, кішок, лисиць — мені треба одне: бути з ним. Тільки із ним. Тільки із ним».

Дивно, але я ніби не здатен нічого відчувати.

Ви знаєте, як пахнуть нові книжки? Палітурка, папір, шрифт? Це як свіжий хліб для голодного.

Ми всі – машини часу. Ось чому все своє життя я перебуваю під чарівністю людей похилого віку. Тому що я знаю: ось зараз натисну його потайну кнопку і опинимося 1900 року. Або на Громадянській війні... А у дитинстві я зустрічав ветеранів Громадянської війни!

Будь щаслива тим, що ти щаслива. А я буду щаслива тим, що я цинічна, і подивимося, хто з нас зрештою буде щасливішим.

Я знаю, що чоловік у 17 років — ідіот, у 18 — дурень, до 20 розвивається до дурня, у 25 він простого, у 30 — ні те ні се, і тільки до славного 40-річного віку стає звичайним дурнем.