Вона проектує свої нещастя, звинувачуючи об'єкт, що знаходиться під рукою, і видаючи його за джерело бід. Ми всі так робимо. Ми натикаємося на стілець і проклинаємо меблі, а не власну незграбність. Ми промахуємося, граючи в гольф, і лаємо траву, або биту, або м'яч. Якщо наша справа закінчується крахом, то винні боги, погода, удача.

За гріхи війни люди у пеклі не горять. Війна є війна.

Впустіть мене. Я не скажу ні слова. Я буду мовчати. Я тільки хочу послухати, про що ви кажете.

Насамперед ми маємо побудувати фабрику дзеркал. І в найближчий рік видавати дзеркала, дзеркала, нічого, крім дзеркал, щоб людство могло добре розглянути в них себе.

Коли виростеш, назад уже не вростеш, повітря з голкою не випустиш.

— Чи не помер Бог? - почав він. — Одвічне питання. Якось, почувши його, я розсміявся і відповів:« Ні не помер, просто задрімав під вашу порожню балаканину».

Провидіння не ставлять запитань. Якщо реальність недоступна, чим погана тоді мрія?

Припустившись одного разу помилки, як важко буває визнати свою провину, повернутися назад, почати все з початку.

Одне й те завдання можна вирішити безліччю способів.

Життя та Смерть. Смерть та Життя. Під вашою шкірою сонячне світло. За вашими очима — цвинтар. Ніч.