Дивно, правда? Бути настільки рідко нудним, настільки безповоротно бездарним, що від твоїх слів ні смішка, ні сльозинки, ні образи, ні люті.

Любити - це означає жити вічно, бо любов безсмертна. Слухати про кохання ніколи не в тягар, чути освідчення в коханні ніколи не набридне. Від цих слів людина воскресає знову і знову.

Підвести підсумок життя деяких людей дуже просто — це життя все одно що стукіт дверей, що грюкнули, або кашель, що пролунав на темній вулиці. Ви виглядаєте у вікно, а вулиця порожня. Той, хто кашлянув, уже зник. Є люди, які доживають до тридцяти, до сорока років, але вони нічим не привертають до себе уваги, їх життя проходять непомітно, невидимо, швидко догоряють, як свічки.

Мені мільйони років від народження, сказав він собі. Я народився хвилину тому. Я зростом в дюйм, ні, в десять тисяч миль. Я опускаю очі і не можу розгледіти своїх ніг, вони надто далеко внизу.

— Кожному треба мати два чи три заняття, — не замислюючись, відповів я. — Одної справи так само мало, як одного життя. Я хотів би дюжину життів і дюжину робіт.
— Б'єте точно в ціль! Лікар повинен копати канави. Землекоп раз на тиждень чергуватиме в дитячому садку. Філософи двічі на десять днів мити брудний і жирний посуд. Математики нехай керують заняттями у шкільних гімнастичних залах. Поети для різноманітності нехай ведуть вантажівки. А поліцейські детективи…
— …маємо розводити власні райські сади, — тихо скінчив я.

- Хто ви?
— Я людина, яка не доросла до своєї мрії.

Зрештою, хто сказав, що дитинство — найщасливіший час життя? О ні, це найстрашніший і найжорстокіший час, пора варварства, коли немає  навіть поліції, щоб захистити тебе, є тільки батьки, але вони надто зайняті собою, а їхній світ чужий і незрозумілий.

Після обвалу – зелений спокій. Після кошмару - ранок.

Завжди вірний справедливості, містер Бенедикт поховав одного багача голяка. А бідняка вбрав у парчовий одяг із золотими п'ятидоларовими монетами замість ґудзиків та двадцятидоларовими на віках. Знайомого юриста не став ховати зовсім: засунув у сміттєспалювальник, а труна набила наловленими напередодні тхорами.

- Чому мені здається, - сказав він, коли вони дійшли до входу в метро, ​​ніби я вже дуже давно вас знаю?
— Тому що ви подобаєтеся мені, — відповіла вона, — і мені нічого від вас не треба. А ще тому, що ми розуміємо одне одного.