Розплющивши очі, я жахнувся своєму пробудженню і всіма силами намагався поспати ще, щоб якомога довше не починати цей день, який весь доведеться прожити тільки для того, щоб завтра настав ще один такий самий.

Віднімати дитину у матері та віднімати матір у сина — немислимо, злочинно.

То це не прибій шумить, а душ. Як я одразу не здогадався? Душ у ванній є, а прибій звідки? У ванній прибій - дурна думка. А що робити, якщо прийшла дурна думка? Треба її швидше замінити на розумну. Де в мене розумна думка? Куди ж вона поділася, чорт забирай, адже була тільки що...

Поруч зі мною, і вранці, і перед сном, було життя, а щастя можна було тільки дочекатися, доторкнутися до нього на кілька хвилин і знову ніби нехтувати ним, як тільки гримнуть зачинені за його спиною двері.

Я лікувався від усього, але хворів не всім...

Бабуся була моїм життям, мама — рідкісне свято. У свята були свої правила, у життя свої.

Я весь час думав, що день народження – це таке свято, а вік не має до нього жодного відношення … Виявилося, навпаки, до дня народження не має жодного відношення до свята.