… я справді не терплю свою рідню. Це тому, мабуть, що ми не виносимо людей з тими ж вадами, що в нас.

Царі ніколи нікому не повинні давати клятву. Якщо вони не можуть її утримати, це жахливо; якщо можуть, це і жахливо.

— Ось він нарешті справжній закоханий, — сказав собі Соловей. — Ніч за ніччю я співав про нього, хоч і не знав його, ніч за ніччю я розповідав про нього зіркам, і нарешті побачив його. Його волосся темне, як темний гіацинт, а губи його червоні, як та троянда, яку він шукає; але пристрасть зробила його обличчя блідим, як слонова кістка, і скорбота наклала печатку його чоло.

Що за невловима могутність прихована в цій незграбній дрібничці, у цій короні, що змушує людину відчувати себе божеством, коли вона носить її? Тримати в долонях цей маленький яскравий світ, одним помахом руки досягати крайніх меж землі, борознити морські простори, перетворити сушу на торну стежку для походів свого війська — ось що таке носити корону! Найостанніший мужик у Росії, якого хтось любить, коронований краще за мене. О, як кохання зрушує чашу терезів! Наскільки бідною постає найбільша імперія цього світу порівняно з любов'ю!

Господь, створюючи людину, дещо переоцінив свої сили.
(Я думаю, що Бог при створенні людини дещо переоцінив свої здібності.)

Якби ми, чоловіки, одружилися з жінками, яких стоїмо, погано б нам довелося!

Чоловіків дуже гарних жінок я належу до розряду злочинців.

Натурники багатії, досить рідкісні в наші дні. Але їй богу, багата натура ще рідше!

Йому подобається бути незрозумілим. Це ніби підносить його над оточуючими.

У мене чудова пам'ять на те, що я хочу пам'ятати.