— Я люблю чоловіків із майбутнім та жінок із минулим.

О, плітки — це привабливість. Вся історія складається із пліток. А лихослів'я - це ті ж плітки, тільки приправлені мораллю і тому смертельно нудні. Я ніколи не читаю моралі. Чоловік, який читає мораль, зазвичай лицемір, а жінка, що читає мораль, неодмінно дурнушка. Найменше жінку фарбує пуританська совість. І на щастя, більшість жінок це розуміють.

Мабуть, жорстокість, відверта жорстокість жінкам наймиліша: у них напрочуд сильні первісні інстинкти. Ми їм дали свободу, а вони все одно залишилися рабинями, що шукають собі пана. Вони люблять підкорятися.

Чи ми справді лише шахові фігури, які незрима сила пересуває за своєю волею, — порожні судини, підвладні рукам гончара, готові для слави та ганьби?

Немає нетактовних питань, є лише нетактовні відповіді. (Питання не бувають нескромними. Відповіді іноді бувають.)

Так легко переконати інших. Так важко переконати себе.

Бути природним – це поза, і сама ненависна для людей поза!

Хто до життя ставиться як художник, тому мозком служить душа.

Я зовсім не хочу знати, що говорять за моєю спиною, — я й так про себе досить високої думки.

- У мій час було інакше. Нас вчили нічого не розуміти. У цьому й полягала колишня система освіти. І це було дуже цікаво. Ми з сестрою стільки мали не розуміти – навіть перерахувати неможливо. Я завжди збивалася з рахунку. А сучасні жінки, кажуть, усі розуміють.
— Окрім своїх чоловіків. Це єдине, чого не розуміють сучасні жінки.
— І дуже добре, що не розуміють. Інакше навряд чи вцілів би хоч один щасливий шлюб.