Усі ми якось помремо, хтось раніше, хтось пізніше, у цьому немає  нічого дивного чи незвичайного.

Шкільний клас — це як модель суспільства, де все перебільшено і збільшено, як під лупою.

— Просто вибирайся вже зі своєї могили, Матільдо, — сказав він. — Відкриватися людям страшно, але прожити ще сотні років ось так, добровільно замурувавши себе, — набагато страшніше.

Життя взагалі болісна штука, Ельза, - сказав Брун, повертаючи в провулок. - Чи не знати?

Поруч із чужою досконалістю власні недоліки здаються ще потворнішими.

Захват владою дарує відчуття життя.

Самоповага, самооцінка… Чим би не прикривала свої дії людина, як би вона себе не виправдовувала, не хвалила, у глибині душі кожен все про себе розуміє: коли вона на висоті, а коли борсається внизу.

- Те, що не вбиває, робить нас сильнішим, - відповів маг, обережно погладивши її пальці, і Тіль забрала руку. - Ні, - заперечила вона. – Те, що не вбиває, робить нас розлюченими на світ, зламаними та врешті-решт самотніми.

У житті бувають погані періоди, але вони минають. І важливо залишати їх там, у минулому.

Люди не вміють втрачати, не хочуть відпускати. Наївно думають, що у цьому світі щось їм належить. Ми приходимо одні і йдемо одні. І єдине, за що варто чіплятися, — це ми самі. Втратити себе – ось що страшно.