...Якщо перед боєм сам собі настрій не піднімеш, ворог про це тим паче не подбає.

Охоронці охоче розсипалися в компліментах — спочатку безстрашності дівчини, потім її красі та розуму, а наприкінці взагалі запросили в бар перекинути чарку за знайомство.
— Ой ні, — схаменулась Поліна. — Мені... е-е-е... тато пити забороняє!
— А як він дізнається, якщо трохи й зажувати?
— А він там уже п'є, — зніяковіло зізналася дівчина.

Вистелене клубами грозових хмар, пронизане баштовим шпилем небо звивалося над замком величезним чорним тварюком, розкидаючи щупальця білих блискавок і гулко перекочуючи у череві валуни грому.

Самої правдивої розповіді не зашкодить трохи мистецького вимислу.

— А ви вмієте... літати? — запитала я давно хвилююче мене.
Боги не обділили табунника почуттям гумору.
— Дивлячись, звідки стрибнути.

— Ну, скажімо, геть із тієї осики?
— Аршинів десять пролікую.
— За вітром чи проти?
- Поперек.

- Рудий! Іди сюди, не бійся! Давай з нами в карти, бо Поллі ніколи заміж не вийде.
- Чому? — клюнув цікавий кіборг, повертаючись у пультогостинні.
— Ну, приказка така є: якщо щастить у карти, то не щастить у коханні, — пояснив пілот, збираючи і тасуючи колоду. - А вона мене вже сім разів поспіль обіграла!
— Може, чайку поп'ємо? — знітилася Поліна. Щелбан від DEX'a лякав її куди більше вінця безшлюбності. - Я чайник поставлю!

— Вам яку спочатку новину — хорошу чи погану?
— Погану, — одностайно вирішили ми, щиро сподіваючись, що хороша полягає не в тому, що погана тільки одна.

— Ударний загін Держнежохрани, спецназ нервово курить осторонь...
—... гадаючи, що курили ми, — підтакнула Оленка.

Вчені, вони такі: одне відкриють - інше споганять...

Риторика – це мистецтво дурити людям голови.