Найкраще в чужих родичах — це те, що коли залишаєшся без них, удвох, одразу ж відчуваєш якусь особливу близькість.

Власна душа здається нам такою складною, як мозаїка в дитячому калейдоскопі, - там так багато різних кольорових скель, то один химерний малюнок складеться, то другий. У нашій душі все перемішано, і кожен рух нашої особистої душі такий надзвичайно багатогранний – миттєві бажання, потаємні мотиви, тіні, відблиски, нюанси… то ми так відчуваємо, то раптом інакше, то ще щось втрутилося і раптово змінило все…
Ну, а чужа душа здається нам невеликою такою поличкою, де акуратною чаркою покладено кілька простих спонукальних мотивів – мотиву два-три, не більше…
До того ж це ми буємо невірно зрозумілі, а ось чужі спонукання, вони ж нам зовсім зрозумілі…

Бувають чоловіки-інтелектуали, вони чомусь завжди худенькі, невеликого зросту, в окулярах. І при погляді на них думаєш: зараз тобі розкажуть щось цікаве про Олександра Третього, читатимуть вірші, виникне духовне поєднання і так далі... А ось про секс зовсім не думаєш... ні, не якщо потім виходиш за них заміж це вже якось само собою виходить, але щоб одразу ж, з першого погляду почервоніти, зблідти, солодко завмерти і подумати:«А як це буде, якщо... ох...» — це ні...

Іноді добрі наміри призводять не до гидоти, а до принади, до чудової принади!

Забутий роман – це дуже гарна річ. З одного боку, ви зустрічаєтеся як старі друзі і вам не потрібно впізнавати один в одного — як навчаєшся, чим захоплюєшся, хто твої мама і тато. З іншого боку, перед вами добре забуте старе, а отже, нове. Тобто переді мною абсолютно нова добре забута людина.

— А як у директора із податками?
— Поки точно не знаю, на мій погляд, цифра замала. Західною мовою це називається«оптимізація податків».
— А російською — крадуть.