Графіня стала нареченою, і дуже нареченою, - їй було вже двадцять три роки.

З літами дивно розвивається потреба самотності і, головне, тиші.

Людині необхідні зовнішні подразнення; йому потрібна газета, яка б щодня наводила його на зіткнення з усім світом, йому потрібен журнал, який би передавав важливий рух сучасної думки, йому потрібна бесіда, потрібен театр, — зрозуміло, від цього можна відвикнути, здасться, ніби все це і не потрібно, потім стане дійсно зовсім не потрібно, тобто в той час, як сама ця людина вже стала зовсім не потрібна.

Краще скасувати кріпосне право зверху, ніж чекати на той час, коли воно само собою почне скасовуватися знизу.

Є істини... які, як політичні права, не передаються раніше за відомий вік.

Потрібно мати силу характеру говорити і робити те саме.

Релігія – це головна узд для мас, велике залякування простаків, це якісь колосальних розмірів ширми, які перешкоджають народу ясно бачити, що діється землі, змушуючи піднімати погляди до небес.

Важких предметів немає, але є безодня речей, яких ми просто не знаємо, і ще більше таких, які знаємо погано, безладно, уривчасто, навіть хибно. І ці – то хибні відомості ще більше нас зупиняють і збивають, аніж ті, яких ми зовсім не знаємо.

І найбезкорисливіші почуття мають якусь причину.

Не знаю, чому мені все робилося сумніше та сумніше; ніби темна хмара знялася з глибини душі; мені було так важко, що я плакала, гірко плакала... У мене є батько і мати, - але я сирота: я одна на всьому білому світі, я з жахом відчуваю, що я нікого не люблю. Це страшно! На кого не подивися, всі люблять когось; мені всі чужі, хочу любити і не можу.