Ми брехаємо на словах, брехаємо рухами, брехаємо з поштивості, брехаємо з чесноти, брехаємо з порочності; брехня це, звичайно, багато сприяє до розбещення, до морального безсилля, в якому народяться і вмирають цілі покоління, в якомусь чаду і тумані, що проходять по землі. Тим часом і це брехня стало цілком природним, навіть моральним: ми дізнаємося людини вихованого по тому, що ніколи не доб'єшся від нього, щоб він відверто сказав свою думку.
Сожитие під одним дахом саме собою річ страшна, де валилася половина шлюбів.
Марне життя - це рання смерть. Ein unnütz Leben ist ein früher Tod.
У світі немає нічого руйнівнішого, нестерпнішого, як бездіяльність і очікування.
Він був позбавлений повноліття - незважаючи на змужніло своєї думки ; словом, тепер, за тридцять років від народження, він, як шістнадцятирічний хлопчик, готувався почати своє життя, не помічаючи, що двері, що ближче і ближче відчинялися, не ті, через які входять гладіатори, а ті, в які виносять їхні тіла.
З тієї хвилини, як попи, крамарі здогадалися, що потішні роти працівників та учнів — справа дуже серйозна, загибель New Lanark'a була неминуча. І ось чому падіння невеликого шотландського села, з фабрикою та школою, має значення історичного нещастя. Руїни оуенського New Lanark'a наводять на нашу душу не менше сумних думок, як колись інші руїни наводили на душу Марія; з тією різницею, що римський вигнанець сидів на труні старця і думав про суєту метуш; а ми те ж думаємо, сидячи біля свіжої могили немовляти, що багато обіцяло і вбитого поганим доглядом і страхом — що воно вимагатиме спадщини!
Людям хотілося б усе зберегти: і троянди, і сніг.
... прислухаючись до польської мови, так багатого приголосними, він [Георг Форстер] згадав своїх знайомих в Отаїті, які говорять майже одними голосними, і зауважив:«Якби ці дві мови змішати, яке б вийшло звучне і плавне прислівник»!
... міщани-генерали, міщани-міністри, міщани-банкіри кутять, наживають мільйони, втрачають мільйони... [їм потрібні] важкі оргії, безбарвне багатство, в якому золото... літератора.