Гіркий чужий хліб, каже Данте, і важкі щаблі чужого ганку.

Чув я істину, бувало:
Хоч чоло широке, та мозку мало!

Тепер, здається, все залагодив і житиму потихеньку без тещі, без екіпажу, отже — без великих витрат і без пліток.

Вона слухає та розуміє — рідкісна гідність у наших жінках.

…Коли б ти знала,
Коли б ти уявляла
Неволю душних міст!
Там люди у купах, за огорожею.
Не дихають ранковою прохолодою,
Ні весняним запахом лук;
Кохання соромляться, думки женуть,
Торгують волею своєю,
Голови перед ідолами хилить
І просять грошей та ланцюгів...

Деякі з наших сучасників намагаються навчити нас, що з них досить і мало читачів, аби багато було покупців.

Що може бути на світі гірше
Сім'ї, де бідна дружина
Сумує за недостойного чоловіка,
І вдень і ввечері одна;
Де нудний чоловік, їй ціну знаючи
(Долю, проте ж, проклинаючи),
Завжди насуплений, мовчазний,
Сердитий і холодно-ревнивий!

Думали, що власне визнання злочинця необхідне його повного викриття, — думка як безпідставна, а й цілком противна здоровому юридичному сенсу: бо, якщо заперечення підсудного не приймається на підтвердження його невинності, то визнання його ще має бути доказом його винності.

Читав я де - те,
Що цар одного разу воїнам своїм
Велел знести землі по жменьці в купу,
І гордий пагорб піднявся - і цар
Міг з висоти з веселістю озирати
І дол, покритий білими наметами,
І море, де бігли кораблі.

Минуло сто років — і що ж лишилось
Від сильних, гордих цих чоловіків,
Яких повних волі пристрастей?
Їхнє покоління пройшло -
І з ним зник кривавий слід
Зусиль, лих і перемог.