Олександр Островський. Свої люди - порахуємо
Адже не можна ж тобі раптом нареченого знайти: скоро лише кішки мишей ловлять.
Адже не можна ж тобі раптом нареченого знайти: скоро лише кішки мишей ловлять.
Чому люди не літають! Я кажу, чому люди не літають так, як птахи? Мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на горі, то тебе і тягне летіти. Отак би розбіглася, підняла руки й полетіла.
Схитриш, та збрешеш — тільки й поживеш на втіху.
Ось життя! Живемо в одному місті, майже поруч, а побачишся раз на тиждень, і то в церкві або на дорозі, от і все! Тут що вийшла заміж, що поховали – все одно.
Ось коли ми дізнаємося справжню ціну людині, коли її немає!
— Що означає так? Тобто, не подумавши? Ви не розумієте, що у ваших словах образа, так, чи що?
— Звісно, я без наміру.
— То це ще гірше. Треба думати, про що говориш.
... і стару шинель, і старий капелюх можна носити з такою гідністю, що здалеку дають тобі дорогу.
Ні батьки, ні матусі,
Вдома немає нікого,
Вдома немає нікого,
Полазь, милий, у вікно.
Подяка... адже воно таке почуття, що його не втримаєш, воно з душі проситься.