Які ніжності за нашої бідності!

Ось ще якісь землі є! Якихось, якихось чудес на світі немає! А ми сидимо, нічого не знаємо. Ще добре, що добрі люди є; ні-ні та й почуєш, що на білому світі робиться; а то б так дурнями й померли.

Філософія - то гарна в книжках, а він поживи спробуй на нашому місці!

Літні люди вже завжди ревниві.

Не женись за великим, будь задоволений тим, що є.

Жорстокі звичаї, добродію, в нашому місті, жорстокі!

Ну чого ви боїтеся, скажіть на милість! Кожна тепер трава, кожна квітка радіє, а ми ховаємося, боїмося, точно напасти якусь! Гроза вб'є! Не гроза це, а благодать! Так, благодать! У вас все гроза! Північне сяйво загориться, милуватися треба і дивуватися премудрості:«з північних країн встає зоря»! А ви жахаєтесь та вигадуєте: до війни це чи до моря. Чи йде комета, — не відвів би очей! Краса! Зірки вже придивилися, всі ті самі, а це обновка; ну, дивився б та милувався! А ви боїтеся і подивитися на небо, тремтіння вас бере! З усього ви собі лякав наробили. Ех, народ.

— Ми люди бідні, нам принижуватись все життя. Так краще принижуватися замолоду, щоб потім пожити по-людськи.
- Ні, не можу; важко, нестерпно важко.
— А легко нічого не дістанеш, все життя й залишишся нічим.
— Знову вдавати, знову брехати!
— І вдавай, і бреши! Щастя не піде по тебе, якщо сама від нього бігаєш.

Сором не дим – очі не виїсть.

Молоду тебе заміж віддали, погуляти тобі в дівках не довелося; ось у тебе серце й не йшлося ще.